Приморськ
Борис Мозолевський
На бригаді заврожаїлися сливи,
Возсідали баклажани на возах.
Я приїхав у Приморськ такий щасливий,
Привітався тепло, скинувши рюкзак.
Ніч стелилася росою по люцерні,
Молодик гойдала на плечі.
Перепели оглашали співом стерні,
Десь далеко ухали сичі.
Бригадир сільські розказував новини —
Про врожай та все про клопоти свої.
Степ серпанком перед світом оповили
Метеорів зоряні рої.
Я був справді, наче змалечку, щасливий,
А від чого був щасливий — сам не знав:
Чи від того, що в саду вродили сливи,
Чи від того, що Приморськ мене впізнав.
Бригадир примовк і став прощатися.
Вирувала сходу течія.
Степ горів собі барвінками хрещатими,
Мабуть, сам щасливий, як і я.
Про вірш
Світле переживання простого людського щастя і єдності зі степовим містом під час археологічної експедиції в Приморську.
Історія
Місто Приморськ на березі Азовського моря в Запорізькій області було одним із важливих пунктів розкопок приазовських курганів експедицією Мозолевського.
Вірш фіксує атмосферу щирої гостинності південного села та радість повернення дослідника після виснажливих польових буднів.
Форма
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Спокійний, повільний розповідний лад створює відчуття задушевного спілкування.
Колоритні побутові деталі південного літа: баклажани на возах, соковиті сливи, запах роси на люцерні й зоряні дощі метеорів.
Як читати
Щастя героя виникає не з високих нагород, а з простого відчуття затишку, коли рідне приморське містечко щиро впізнає свого поета.
Розмова з бригадиром про буденний урожай гармонійно сусідує з космічною величчю серпневого зорепаду над степом.
Барвінок, що горить у досвітньому полі, стає знаком незгасної радості життя і любові до рідного краю.
Теми: Приморськ · Приазов'я · археологічний побут · тихе щастя · степовий затишок