Мимо брам і світлих бань,
Мимо ярих канн атласних
За тобою біг горбань
І благав твоєї ласки.
Не благав, а катував
Поприлюдним тим благанням!
Липень плавив тротуар,
І смола на брук збігала.
Пожалітись — а кому?
Люд у справах тік рікою.
Ти тікала крізь юрму,
Закриваючись рукою.
Щоки соромом пекло,
Рот скривило переляком…
Біля станції метро
Він сидів і гірко плакав…
Драматична міська сцена в розпеченому липневому сонці, де жебрачий крик горбаня переростає у страшний символ невідступного минулого або провини, від якої марно ховатися в байдужому натовпі.
Поезія увійшла до збірки «Любов сестро моя» (1982). У цей період творчості Мозолевський дедалі частіше звертається до сюжетної урбаністичної балади, де буденна вулична пригода набуває містичного та екзистенційного забарвлення.
Образ спекотного мегаполіса з плавленим асфальтом і байдужим людським потоком відбиває відчуття духовної задухи пізньорадянського соціуму.
Чотиристопний хорей із перехресним чергуванням жіночих і чоловічих рим. Пульсуючий, квапливий ритм хорея передає біг, метушню вулиці та наростання внутрішнього жаху.
Використання звукопису й контрастних образних пар (ярі атласні канни — каліка-горбань; золоті бані — плавлена смола бруківки).
Сюжет вірша розгортається довкола гротескної погоні: потворний горбань біжить за вродливою жінкою, благаючи ласки, перетворюючи своє привселюдне благання на витончене катування.
Каліка постає не просто випадковим жебраком, а метафізичним 'привидом' — уособленням забутої провини, витісненого обов'язку або спотвореного минулого, від якого неможливо втекти навіть серед яскравого полудня.
Байдужість натовпу, що тече рікою у власних справах, увиразнює абсолютну самотність людини перед екзистенційним викликом. Героїня марно затуляється руками: відголос цієї драми залишається незагойним рубцем у душі.
Теми: міська драма · докір сумління · самотність у натовпі · каяття · гротеск