Робота
Борис Мозолевський
Жарт
Роботонько моя, моя скорбото!
Чи любить хто, як я тебе люблю?
Не кидай оком гнівно на ворота,—
Ось тільки витру піт — і дороблю.
Як я робив! — і звечора, і зрану,
І сяк тебе улещував, і так.
А ти мені ятрилась, наче рана:
“Роби доладніш, не сиди, лайдак!”
За барки брала, одягала пута,
Попід очима ставила синці.
Тулилася до серця, ніби рута:
“Роби, роби, не йди на манівці!”
Тягла вперед, віддавлювала п’яти,
Ув очі цілувала серед мук!
Куди тебе подіну я, трикляту,
І як, таку кохану, збуду з рук?
Не гнівайся, пусти хоч на хвилину,
Уже не горб у мене — три горби!
Візьму і вмру. А ти і в домовину:
“Вставай, ледащо, трохи ще зроби!”
Про вірш
Самоіронічний та пристрасний гімн невпинній праці, яка для митця і науковця є водночас солодким тягарем і вищим сенсом життя.
Історія
Мозолевський вирізнявся колосальною фізичною та інтелектуальною витривалістю: вдень керував земляними роботами на курганах, а вночі писав монографії та вірші.
Підзаголовок «Жарт» маскує драматичне усвідомлення того, що надмірна праця виснажує здоров'я, але життя без неї втрачає будь-яке значення.
Форма
П'ятистопний ямб із чергуванням жіночих і чоловічих рим. Живий діалогічний тон із колоритними елементами народного гумору.
Персоніфікація Роботи як ревнивої, деспотичної і водночас єдиної жаданої коханки, що тримає героя в полоні.
Як читати
Поет звертається до роботи як до «своєї скорботи», яка душить за барки, ставить синці й вимагає повної самовіддачі без спочинку.
Іронічний діалог із працею доходить до межі: навіть у могилі цей невтомний демон вимагатиме від небіжчика підвестися й доробити недороблене.
Твір проголошує творчу одержимість єдиним гідним способом людського існування перед лицем марноти світу.
Теми: праця · самоіронія · творча одержимість · археологічний побут · сенс життя