Шипшина

Ви бачили, як на заході,
Зненацька підрубаний пругом,
Падає в стерні,
Розкинувши руки,
Олов’яний соняшник сонця?

Очі у бугаїв тоді
Наливаються кров’ю,
Спалахує по низинах роса,
І ось вона зводиться
На кам’янім косогорі,
Мов перекошена судома
Землі.

Шипшино,
Любове моя незрадливая,
З руками в шипах,
Як в болючім струп’ї!
Розкусиш ягоду,
а у ній —
Лиш зерня сухе
у колючім волоссі.
Не знаю —
Плоди твої
В листі горять
Чи краплі чиєїсь
Зашерхлої крові?

Я довго блукав по землі,
щоб збагнуть,
Де зло, де добро, але все — намарне.
Я серцем карався — ніщо не давалось,
Аж поки ти знов не зустрілась мені
І я не згадав тоді слід серед степу —
Дідівської хати підпори криві,
Колгоспниць, похилених над снопами,
І зорі, і вибухи сорок четвертого,
І прапор червоний під небеса.

О, я пам’ятаю ще,
Як ти цвіла!
Тичинок твоїх
оксамитову вроду.
Невже в тім потреба —
Так ніжно цвісти,
Щоб так ось узятися
струп’ям?
Зродити цей дрібочок
Зернят сухих,
І в землю безплідну
їх мовчки зронить,
І паростком з неї
Проклюнутися?

Я топки шалені свої шурував.
Я протирав до кісток долоні.
Коли ж починало рябіти в очах,
В безбожнім ревучім полум’ї,

Мов смерч, виростала подоба твоя,
Я чув ще, як пар наді мною гримить,
Й, прозрівши,
знеможений, падав.

І ось
Наді мною
Ти зводишся знов,
Схопившись корінням
за камені голі,
І, небо порвавши до крові,
тремтиш,—
Плечем опираючись
ночі,—
Шипшино,—
Надіє моя золота,
Нескорена мово
бентежного серця!

Про вірш

Глибока поема-роздум про колючу, страдницьку любов до рідної землі та трагічну ціну поетичного покликання.

Історія

Вірш дав назву другій поетичній збірці Бориса Мозолевського «Шипшина» (1967). У цей період поет зазнавав утисків через зв'язки з колом київських шістдесятників і позацензурні настрої.

Образ шипшини став для Мозолевського емблемою його творчої долі: не розкішна оранжерейна троянда, а витривалий дикий чагарник на кам'янистому схилі степу.

Форма

Складна поліфонічна побудова: від експресивного вільного вірша в зачині — до строфічної напруженої драми з багатою метафорикою.

Ритм тексту пульсує між судомним зойком болю та медитативним ліричним плином степового простору.

Як читати

Шипшина постає персоніфікацією самої України — «любові незрадливої з руками в шипах, як в болючім струп'ї», що височіє над судомним косогором землі.

Ягода шипшини, де замість соковитого м'якуша заховане сухе насіння в колючому волокні, символізує жертовну суть любові до вітчизни, позбавлену меркантильного комфорту.

Поет свідомо приймає тернистий шлях творчості, де краса невіддільна від незагойних ран і щоденного випробування духу.

Теми: шипшина · рідна земля · тернистий шлях · біль і любов · символіка природи

Усі поети