Коров’як на могилі і тирса.
Над могилою небо як дзвін.
Щирим золотом степ цей світився,
Казанами і чашами цвів.
Здавна тут не любили халтури
Ні в пророцтвах, ні в справах земних
Мчали степом підпалені хури
З брехунами-жерцями на них.
Тут кипіла кривава робота,
Коли обрій війною горів.
І на горло карала голота
За підступність і зраду царів.
Відгуло, відпалало нестерпно.
Тільки золото сонцем сія.
Синім свистом над сизим степом
Славить вітер скіфське ім’я.
Гімн безкомпромісній правді скіфського степу, де народ суворо карав брехливих жерців і зрадливих володарів.
Спираючись на оповіді Геродота про скіфський звичай спалювати лжепророків на хурах, запряжених волами, Мозолевський осмислює історію як школу справедливості.
У підцензурні радянські часи осуд зради царів та брехні жерців сприймався читачами як прозорий натяк на тоталітарну ідеологію.
Чотиристопний анапест із перехресним римуванням. Карбований, динамічний метр зі свистом степового вітру.
Контраст скромного коров'яка й тирси на кургані з розкішними золотими чашами та казанами скіфських царів.
Скіфський степ постає простором високої етичної чистоти, де здавна зневажали «халтуру» як у словах пророцтв, так і в справах влади.
Образ палаючих хур із жерцями-брехунами стає символом неминучої розплати за брехню й маніпуляцію народом.
Скіфське золото постає не просто матеріальним скарбом, а осяйним символом сонця і духовної правди пращурів.
Теми: скіфський степ · Геродот · правда і справедливість · скіфське золото · кара за зраду