…І почулося знадвору,
Із міської тишини:
За Дніпром співають хором
Солов’ї і ясени!
Золоте лягло на синє,
Ніч згорнулася в сувій.
Білий сон крізь ластовиння
Ще дивився із-під вій.
О пришерхлих вуст причастя,
Спомин дива на руці!
Двоєдиність муки й щастя
На досвітньому лиці…
Імпресіоністичний київський світанок над Дніпром, де злиття з природою народжує високе почуття «двоєдиності муки й щастя».
Мозолевський жив і працював у Києві; світанкові краєвиди дніпровських схилів були для нього невичерпним джерелом наснаги.
Твір завершує цикл ліричних замальовок міського пробудження, сповнених романтичного трепету й свіжості.
Чотиристопний хорей із перехресним римуванням. Співучий, прозорий ритм із ніжним звукописом солов'їного співу.
Колористика народження дня: золоте лягає на синє, білий сон тане крізь ластовиння.
Спів солов'їв і ясенів за Дніпром повертає душу до первісної гармонії зі світом після міської тиші й нічної пітьми.
Спомин про кохання постає як священне причастя пришерхлих вуст і живе диво дотику рідної руки на досвітку.
Формула «двоєдиність муки й щастя» точно схоплює діалектику справжнього почуття, де радість невіддільна від тривоги за її крихкість.
Теми: світанок над Дніпром · Київ · солов'ї і ясени · мука й щастя · ранкове кохання