Таїна
Борис Мозолевський
За Джоном Донном
Піймай зорю, що небом проліта,
Лиши з дитятком корінь мандрагори.
Пізнай, куди ідуть від нас літа,
Або навчи русалок слухать хори.
Хто ратиці роздвоїв сатані?
Як відвертати жала навісні?
Чи ось іще: про що говорять трави?
Як совість від спокуси вберегти?
Як не згубити напрям до мети?
Як не зігнутись в бурю під вітрами?
Коли тебе поманить щось вві сні —
Кинь все, не клич нікого на пораду
І мчи туди, вперед, крізь ночі й дні,
Аж поки сніг до скронь тобі не сяде.
Ти там побачиш дивну дивину.
Ти таїну збагнеш там не одну.
Приїдеш — все про них мені розкажеш.
І присягнешся: не стрічав ніде
На світі жінки, що довічно жде,
Що вірність береже свою роками.
А як таку зустрінеш — сповісти.
Мене потягне в мандри незборимо.
Та цур мені! — Не схочу я іти,
Бодай вона стояла б за дверима:
Коли ти стрів її у тишині,
Коли ти сів листа писать мені —
Вона цвіла невинними вустами.
Та поки я до тих дверей дійду,
Вона вже двох обдурить у саду
І третьому невірницею стане.
Про вірш
Блискучий поетичний переспів славетної пісні Джона Донна «Go and catch a falling star», сповнений дотепної барокової іронії щодо жіночої вірності та незбагненних таємниць всесвіту.
Історія
Твір є вільним поетичним переспівом знаменитої балади англійського поета-метафізика XVII століття Джона Донна («Song: Go and catch a falling star»).
Мозолевський органічно пересаджує парадоксальний дотеп і філософську іронію європейського бароко на ґрунт української силабо-тоніки, демонструючи високу ерудицію та культуру віршування.
Форма
П'ятистопний ямб зі складною строфічною структурою, що майстерно відтворює метричні перепади англійського першоджерела.
Поєднання каскаду риторичних запитань із парадоксальними афористичними висновками у фіналі строф.
Як читати
Вірш відкривається переліком фантастичних і надприродних діянь: зловити зірку, що падає, зачати дитя від мандрагори, почути спів русалок чи з'ясувати походження диявольських ратиць. Усі ці незбагненні загадки виявляються простішими, ніж пошук абсолютно вірної жінки.
Мандрівник може об'їхати весь світ і сивим повернутися з чужих країв, розгадавши безліч таємниць всесвіту, проте не знайде сталості в людському серці. Доннівська мізогінна іронія у Мозолевського пом'якшується добродушною посмішкою мудрого спостерігача.
Фінал вірша сповнений блискучого гумору: навіть якщо така ідеальна жінка знайдеться прямо за дверима, вона встигне зрадити трьох, поки оповідач переступить поріг. Твір утверджує іронічне прийняття недосконалості світу як форми мудрості.
Теми: переспів класики · метафізична поезія · барокова іронія · жіноча вірність · філософська гра