Тим літом у Трахтемирові
Борис Мозолевський
На світанку приходила бабця Улита,
Приносила спілих грушок полумисок,
Казала: “На, поїж за мого синочка!”
А син її не повернувся з далекої-далекої
І дуже страшної війни.
Тим літом провадилися розкопки
Скіфського Трахтемирівського городища.
Поблизу ж Переяслава
Вже другий місяць знімався фільм “Звільнення”.
Літаки налітали на переправу,
Палили зенітки,
І все було неприродно,
Як у кіно.
Тільки бабця Улита,
Зачувши з садка ті вибухи,
Ховалася в погріб, трусилася,
Казала: “О господи!”
А молодь сміялася над бабою Улитою,
Мовчав тільки другий її чоловік,
Інвалід дід Лукаш,—
Єдиний мужчина на весь Трахтемирів,—
І мені, може, теж було б смішно, коли б —
Коли б так не хотілося
Плакати.
Про вірш
Пронзливе зіткнення несправжньої кінематографічної війни та реальної людської трагедії на тлі розкопок стародавнього Трахтемирівського городища.
Історія
Наприкінці 1960-х років Борис Мозолевський брав участь в археологічних дослідженнях скіфського Трахтемирівського городища на кручах Дніпра. Одночасно на переправі поблизу Переяслава відбувалися масштабні зйомки радянської кіноепопеї Юрія Озерова «Визволення».
Гуркіт бутафорських літаків і піротехнічні вибухи щодня ятрили рани літніх жителів Трахтемирова, які реально пережили криваву Букринську битву 1943 року; для згорьованих селян це був не знімальний майданчик, а воскреслий жах війни.
Форма
Твір написано виразним верлібром (вільним віршем), що наближає його інтонацію до відвертого щоденникового запису або документального нарису.
Композиція побудована на різкому контрасті між безтурботним сміхом молоді над кіноімітацією боїв та мовчазним заціпенінням старих хуторян — баби Улити й каліки діда Лукаша.
Як читати
У центрі твору постає бабця Улита, яка щоранку приносить археологам полумисок стиглих груш зі словами «поїж за мого синочка», який не повернувся з фронту. Її жест перетворюється на сакральну заупокійну тризну любові.
Поет розвінчує фальш і мілітарний пафос офіційної пам'яті: зйомки кіно для постановочної групи є лише видовищем, тоді як для матері кожен вибух — повернення особистого пекла.
Фінальний акорд підкреслює глибоку солідарність автора з народним горем: серед загального сміху ліричний герой відчуває нестерпне бажання плакати, усвідомлюючи незглибимість людської втрати.
Теми: Трахтемирів · пам'ять про війну · материнське горе · археологічні розкопки · кінематограф і реальність