А хто там ходить-колобродить,
Де степ наш росами сія?
Хто із тобою флірт заводить?
Хтось зовсім інший, а не я.
Не дорікаю, хай походить,—
Не потурбую палаша.
Чи хоч благеньке зерня зродить
В його душі твоя душа?
Тож хай походить, хай походить,
Потопче стежку між отав!..
А у мені твій кожен подих,
Згадай, хоралами зростав…
То ж хто там ходить-колобродить,
Кого хто кличе з темноти?
Хто марно долю переводить?
Хтось зовсім інший, а не ти.
Напружений екзистенційний монолог серед нічної темряви, де душа поета веде діалог із вічністю, борючись із тривогами, сумнівами та самотністю.
Збірка «Любов сестро моя» (1982). Поезія репрезентує філософську грань творчості Мозолевського, коли нічні години стають простором граничної щирості й самозаглиблення мислителя.
Для археолога, що проводив місяці під землею у прадавніх курганах, темрява була не просто відсутністю світла, а матеріальною субстанцією вічності, в якій спочивають тисячоліття людської історії.
П'ятистопний ямб із перехресним римуванням. Глибока медитативна інтонація, чергування психологічних пауз і виразного звукопису глухих шиплячих приголосних.
Стилістика суворого філософського роздуму з мінімумом зовнішніх декоративних деталей.
Нічна темрява постає метафорою первинного хаосу, в якому розчиняються буденні ілюзії. Залишившись наодинці з ніччю, ліричний герой змушений давати безжальну відповідь на питання власної совісті та покликання.
Внутрішня боротьба точиться між втомою від життєвих поразок і непохитною вірою в незнищенність духовного начала. Темрява випробовує людину на міцність, вимагаючи внутрішнього світла.
Твір завершується мужнім ствердженням гідності: навіть у найглухішій безодні поет не зрікається любові до життя й правди, знаходячи в собі сили протистояти космічному холоду небуття.
Теми: нічні роздуми · самотність мислителя · екзистенційний вибір · пошук світла · діалог із вічністю