І все. І хмари. І нічого.
По хмарах тінь від літака.
Мов і не грілася ще вчора
В моїй руці твоя рука.
Іще ловлю той сон губами,
Спиваю вранішні вуста,
А вже навпіл нас розрубали
Безжальні лопаті гвинта.
Той вітер, що під двигунами,
Тебе ж погасить, як свічу!
А я між нами — і не нами —
Листком обірваним лечу…
Лаконічна й пронизлива елегія раптового розриву, де лопаті авіаційного гвинта метафорично розрубують спільне життя на до і після. Політ над хмарами стає метафорою крижаної порожнечі розлуки.
Вірш входить до збірки «Вересневий промінь» (1976). Часті перельоти між польовими археологічними експедиціями на півдні України та науковими кабінетами Києва були невіддільною частиною життя Мозолевського.
Авіаційний простір у поезії шістдесятників символізував технологічну межу між затишком людської близькості та крижаною відчуженістю висоти й державного обов'язку.
Чотиристопний ямб із перехресним римуванням. Рубана, лапідарна структура початкових фраз («І все. І хмари. І нічого.») влучно відтворює шок від раптової втрати й порожнечі.
Фонетична динаміка поєднує різкі алітерації свистячих і вибухових приголосних, що імітують гуркіт авіаційних моторів.
Твір змальовує момент психологічного переходу: фізичний дотик руки й тепло вуст були реальністю ще вчора, а сьогодні між закоханими лежить безодня хмар і рев двигунів.
Метафора лопатей гвинта, що безжально розрубують пару навпіл, переводить технічну деталь літака в площину жорстокої міфології фатуму. Механічний світ нищить тендітну людську субстанцію любові.
Образ вітру під двигунами, що гасить кохану, як свічку, контрастує з безсилим польотом героя в порожнечі. Політ над хмарами виявляється не тріумфом, а крижаною ізоляцією від усього живого.
Теми: розлука · політ і відчуження · крихкість близькості · неминучість втрати · дорожня елегія