Шукає чуда в звуках, у світлі,
В старому гаю, на квітчастій болоні.
Мріє з'єднати небо і землю,
Як дві ласкаві долоні.
Іноді багне голубити світ,
Як голівку малого хлопчика,
Радіє на мох боліт,
На ряди придорожніх стовпчиків.
А часом не вірить і в добрість літа,
Тремтить від холодного слова,
І шукає змії укритої
В вінках зірниць вечорових.
І в кінці, як на осінь осельня,
Завивається в листя, що в'яне,
І мріє про інші оселі
І про радощі невгасанні.
1934
(Із збірки "Медобір")
Філософсько-метафоричний портрет поетичної душі, що шукає дива в звуках і світлі, прагнучи з'єднати небо й землю, мов дві ласкаві долоні.
Поезія написана в 1934 році і розкриває неоромантичну концепцію поета як містичного посередника між матеріальним світом і духовними сферами.
Для Свідзінського душа митця — це вмістилище всесвітньої жалості й любові, здатне відчувати біль навіть найменшої рослини чи болотяного моху.
Гнучкий дольник із різною довжиною рядків, де перехресне римування поєднується з вільними переходами думки.
Світла музикальність, що базується на гармонії сонорних та лагідних голосних [о], [е], [і].
Місія душі поета полягає у невпинному пошуку «чуда в звуках, у світлі, в старому гаю, на квітчастій болоні». Буденний світ перетворюється під цим поглядом на сакральне видіння.
Велична метафора — «Мріє з'єднати небо і землю, як дві ласкаві долоні» — визначає головну мету мистецтва: відновити порушену людиною первісну гармонію буття.
Бажання «голубити світ, як голівку малого хлопчика» і радість на скромний мох боліт розкривають безмежну чуйність Свідзінського, для якого немає нічого незначного у творінні.
Теми: душа поета · чудо у світлі · небо і земля · любов до світу · пантеїзм · покликання митця