Холодна тиша. Місяцю надламаний,
Зо мною будь і освяти печаль мою.
Вона, як сніг на вітах, умирилася,
Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.
Три радості у мене неодіймані:
Самотність, труд, мовчання. Туги злобної
Немає більше. Місяцю надламаний,
Я виноград відновлення у ніч несу.
На мертвім полі стану помолитися,
І будуть зорі біля мене падати.
1932
Програмний поетичний маніфест Володимира Свідзінського про три невіддільні радості життя самітника — самотність, труд і мовчання.
Написаний у 1932 році вірш є ключовим текстом для розуміння життєвої та естетичної позиції Свідзінського. У добу, коли від радянських письменників вимагали галасливих маршів і партійного славослів'я, він свідомо проголосив своїм кредо аскетичне мовчання.
Поет обирає долю самітника, знаходячи в праці над словом і спогляданні природи духовну незалежність від тоталітарного режиму.
Білий вірш благородної простоти з п'ятистопним та шестистопним ямбом, позбавлений будь-яких зовнішніх прикрас.
Монолітна строфіка, що звучить як священна формула-обітниця, освячена світлом надламаного місяця.
Звернення до «надламаного місяця» задає тон стриманої печалі: ліричний герой просить освятити його тихий біль, який уже вмирився і готовий обсипатися, мов сніг із зимових гілок.
Афористична кульмінація вірша — «Три радості у мене неодіймані: / Самотність, труд, мовчання» — постає як духовна фортеця особистості. Жодна зовнішня влада не здатна відібрати у митця його свободу, якщо він обрав шлях внутрішнього служіння.
Мовчання для Свідзінського — це не німота страху, а найвища форма присутності у світі, де слово зберігає свою первісну сакральну вагу.
Теми: маніфест поета · три радості · самотність і мовчання · творчий труд · герметизм · духовна свобода