Прощай
Володимир Свідзінський
…Прощай,
Мій хлопчику! Не буду більше я
Приходити до тебе на дозвіллю,
І ти, мене угледівши здаля,
Устріч мені не будеш вибігати,
Мене вітаючи веселим криком.
Не стану я казок тобі казати
Про змія, про розбійників, про сонце,
А ти, мене довірливо обнявши,
Не станеш слухати моєї мови
З блискучим зором непорушно-темних
Увагою поширених очей.
Не підем ми удвох з тобою більше
В долину нашу, до струмка швидкого,
Де ти босоніж плюскався і грався,
Де все, що ти стрічав або знаходив,
В тобі живу цікавість пробуджало:
Принесені водою жовті кости,
Розколина у скелі віковій,
І бистрий шелест ящірки в кущах,
І дикі мальви, що росли над яром,
Здіймаючись свічками золотими…
Про вірш
Пронзливе прощання з дитиною, якій поет більше не розповідатиме вечірніх казок про змія й сонце, залишаючи заповідь любити ласкавий світ.
Історія
Вірш увійшов до збірки «Ліричні поезії» (1922) і, ймовірно, пов'язаний із прощанням із племінником або молодшим братом у роки революційних потрясінь та розлуки.
Свідзінський постає як мудрий і лагідний оповідач, чиє серце розривається від болю перед неминучістю розставання з дитячою довірою.
Форма
Білий п'ятистопний ямб із вільними цезурами та глибокими розмовними паузами, що звучить як щирий прощальний шепіт.
Зворушливий синтаксис сповіді, побудований на повторах і запереченнях («не буду більше я... не будеш вибігати... не стану казок казати»).
Як читати
Спогад про радісні вечірні зустрічі, коли хлопчик вибігав назустріч із веселим криком і обіймав за шию, наповнює текст живою людською теплотою.
Казки про змія, розбійників і сонце постають як міфологічна школа пізнання добра і зла, яку дорослий встиг передати дитині до початку великої біди.
Фінальне благословення («любити цей ласкавий світ») стає головним заповітом поета: попри розлуку й жорстокість життя, зберегти в душі світло любові до земного творіння.
Теми: прощання з дитиною · вечірні казки · довіра і ніжність · гіркота розлуки · збірка Ліричні поезії