Коли весь двір пірнав у тінь,
На пасіку, поза курінь,
Тягнуло димом від сушарні.
А ми гуляли в ловитки,
І ти ховалась за дубки
Або за горбики цвинтарні.
А потім сонце западало,
І з насипу дивились ми,
Як дальнє дерево й доми
Скривали тліюче кружало,–
І боязко горнулась ти
До мене, щоб додому йти.
Є у зорі жаркий янтар,
А в півночі Волосожар.
О світе мій, землею вкритий!
Віддав би я ще й кращий дар
За той курінь, за той димок,
За твій летючий голосок,
За те, щоб знов тебе ловити.
Елегійний спогад про безтурботні ігри юності, дим сушарні біля пасіки та схованки за цвинтарними горбиками, освітленими згасаючим сонцем.
Твір звертається до світлих картин подільської юності, коли близькість сільського цвинтаря сприймалася дітьми без страху — як природна частина рідного ландшафту.
Свідзінський майстерно фіксує перехід від дитячої гри в ловитки до першого несміливого юнацького почуття кохання.
Класичні шестирядкові строфи (секстини) із чотиристопним ямбом та струнким римуванням аабввб.
Теплий, затишний ритм, що передає неквапливу атмосферу літнього надвечір'я біля пасіки.
Побутові реалії українського обійстя — тінь у дворі, пасіка, курінь, ароматний дим від сушарні фруктів — створюють образ втраченого земного раю.
Дитяча гра в ловитки, коли дівчинка ховається за дубки або цвинтарні горбики, містить тонкий підтекст: краса життя розквітає поруч із пам'яттю про предків.
Захід сонця і споглядання вечірнього обрію з насипу стають моментом першого усвідомлення таємниці буття та швидкоплинності щасливих днів.
Теми: спогади юності · пасіка і сушарня · гра в ловитки · подільське село · захід сонця · елегія