Темна
Володимир Свідзінський
Стара, старенька,
Босі, потріскані ноги,
В одній руці костур,
У другій кошик.
Прихилилась лицем до церковного муру
І наче завмерла.
Темна. Ні синього неба,
Ні свіжого листя не бачить.
Обнявши її прохолодним затінням,
Шепоче над нею розпашиста липа.
Спека. Південь гомонить, щебече, співає…
В саду над верхами дерев
Пронизливо крячуть ворони.
Солодко пахнуть акації білі.
Пішла…
Я знаю житло її бідне:
Довге, узеньке подвір'я,
Зруйнований дім в глибині,
І край нього мала ліплянка.
Покрівля прогнила, погнулися стіни,
Хутко повалиться зовсім…
Як пахнуть акації білі!..
Про вірш
Соціально й психологічно загострений портрет старої знедоленої селянки з потрісканими босими ногами, яка покірно несе свій важкий життєвий хрест.
Історія
Поезія опублікована у збірці «Ліричні поезії» (1922) і засвідчує глибокий зв'язок Свідзінського з народолюбною традицією Тараса Шевченка та Степана Васильченка.
Поет із величезним болем і співчуттям зображує трагічну долю української жінки-трудівниці, чиє життя минуло в безпросвітній бідності та виснажливій праці.
Форма
Короткий рубаний двостопний хорей із аскетичним римуванням, що нагадує важкі, неквапливі кроки старечих босих ніг.
Стриманий реалістичний стиль, позбавлений будь-якої фальшивої патетики чи прикрас.
Як читати
Образ старої («Стара, старенька, босі, потріскані ноги») постає монументальним символом багатовікового терпіння українського селянства.
«Темнота» героїні — це не вада, а гірка ознака відчуженості від культури та освіти, на яку її прирекли соціальні умови минулого.
Свідзінський дивиться на свою героїню з благоговійним співчуттям християнина, бачачи в її зморшках і мозолях святу чистоту праведного страждання.
Теми: образ селянки · соціальне співчуття · босі ноги · важка праця · народна доля · збірка Ліричні поезії